Перші враження від катання на роверку

Ну по-перше, хочу сказати, що велосипед в моєму випадку купувався здебільшого з цілком практичною метою - їздити на роботу. Тому власне і катанням це не зовсім справедливо називати. Але менше з тим. 

Ровер в якості засобу пересування я хотіла ще з минулого літа, натхненна прикладом парижан і парижанок, а також набагато ближчим практичним досвідом співробітників - сімейної пари, яка з успіхом їздить на роботу на велосипеді  від ранньої весни до пізньої осені.

Від так на роздуми, обмірковування, зважування і вибір я мала майже рік. Майже весь цей час мені було страшенно страшно і до останнього я не була впевнена чи зможу я їздити на роботу на велосипеді. Позаяк Україна не Франція, і роверистів тут відверто кажучи не те, що не шанують, а щастя, коли помічають. Але після того як нам з чоловіком довелось самотужки транспортувати свої цінні придбання з Повітрофлотського аж на Троєщину, страх минув))  Тут одразу зазначу, що дуже вигідно мати сильну стать в якості підтримки на перших порах. Весь мій маршрут до роботи, який до речі не самий простий, ми спочатку відкатали вдвох.

Про вибір роверка розповім іншим разом, а зараз все таки про перші враження:

Отже Україна не Франція, і сподіватись на хороше ставлення інших водіїв не варто. Хоча є винятки. Особливо слід бути обережними з маршрутчиками - їм судячи з усього правила дорожнього руху неписані.

Знову ж таки Україна не Франція, тому треба звикнутись з думкою, що не всюди можна проїхати на ровері, а тому часто доведеться його тягати на собі - через підземні переходи, колії, та інші "стежки", які дозволяють скоротити дорогу і при цьому не вкоротити собі віку. В мене на шляху - одна підземка і Дарницький вокзал, який дозволяє оминути інститут хімії.

Третє, варто користатись з переваг велосипеда - якщо затор, або вулиця з одностороннім рухом завжди можна проїхати цю ділянку по тротуарі.

А загалом, що стосується їзди на велосипеді, ситуація в країні досить сумна - доріжок в принципі нема. Те, що є, це капля в морі, культури, взаємоповаги з боку водіїв авто теж нема, парковок для велосипедів практично нема. Коли я тільки готувалась до покупки велосипеда, я переглядала дуже багато статей, і от кілька разів мені траплялась на очі новина "В Києві відкрилось АЖ три велопарковки". Ну це смішно. І сумно. Вони повинні бути біля кожного магазину, банку і т.д.

І ще один момент на останок, який мене бісить вже в самих велосипедистах. Чомусь у нас прийнято їздити по місту, на роботу чи просто покататись у спеціальних костюмах їдучих кольорів. Ну прям якийсь Тур де Франс. До слова сказати - у Франції я такого не бачила. Там їздять в звичайному одязі: чоловіки - в костюмчиках, а жінки - в спідницях. Я ще в спідниці не ризикнула проїхатись, але спробувати дуже хочу. Цю мрію дещо зупиняє наша реальність - часто доводиться переносити велосипед - буває, що в перехід з'їжджаєш по спеціальній рейці, а на іншому боці її забули встановити. Ну гаразд я зі своїм конем - взяла на руки і винесла, а от як бути мамам з візочками чи інвалідам? 

Проте попри всі ці "нюанси" їздити на роверку - це кайф! Не треба товктись в забитій маршрутці, економія грошей, які потім з задоволенням витрачаються на квас)) ну і зарядка нівроку.

А ось так виглядає велопарковка в Парижі

На закуску)) Не велосипедисти, але гарно))