Мужчини точно з Марса

Знаєте, буває так прокидаєшся серед ночі і розумієш, щось не так. Так от, глуха ніч, прокидаюсь я і розумію, що щось явно не так - чоловіка поруч нема, десь вдалині світиться світло, моторошно виє кіт і чути якесь ритмічне шкряботіння. Я навіть не наважуюсь спитати - "Вань, що там?", встаю, йду на світло і шкряботіння... І бачу епіческу картину - стоїть мій муж і сіє муку! Силою волі я таки задаю питання, віддповідь на яке здається очевидною: "Що ти робиш?". А йому виявляється припекло пекти хліб посеред ночі! І от як поняти цих чоловіків?

Запись сделана с помощью приложения LiveJournal для Android.

Веломандрівка Київ-Біла Церква-Кагарлик-Київ. Частина 3. Дорога,Кагарлик

Після вельми насиченого дня ми вирушили з Білої Церкви в Кагарлик. Це була ризикова ідея, враховуючи, що 50 км за один присіст жоден з нас не долав. Був варіант трохи під'їхати електричкою, але ранкові спогади про поїздку в електричці були ще надто свіжі. До того ж дорога була доброю, погода не спекотною і ніщо, як  то кажуть, не віщувало біди. За попередніми розрахунками ми мали бути в Кагарлику десь о восьмій вечора.
Дорогою я фотографувала мало, бо спинялись ми на короткі перепочинки раз на 10 км. Ну і фотографувати відверто кажучи не було чого. Хоча десь посередині, в районі Узина нам трапилась така ось занедбано-живописна краса.

Веломандрівка Київ-Біла Церква-Кагарлик-Київ. Частина 2. Біла Церква

Після відвідин Олександрії ми вирушили вздовж Росі до центру Білої Церкви. Взагалі треба сказати, що в Білій Церкві на диво легко орієнтуватись. Милуючись краєвидами Росі, і розмірковуючи чи усвідомлють білоцеркв'яни (чи білоцерківці?) як їм пощастило жити в такому красивому місці, ми доїхали до Замкової гори. Колись, за часів Ярослава Мудрого, тут стояв собор з білого каменю, який залишив по собі хіба що назву для міста. Тоді, до слова, Біла Церква не звалась Білою Церквою, а носила ім'я Юр'їв на честь свого засновника Юрія, він же Ярослав Мудрий.Зараз на Замковій горі побудували новий храм. Без чвар не обійшлося - місцевий люд був проти, всіх турбувало питання чи  це бува не спроба нажитись на історичній спадщині? Так чи інак, але церку побудували:

Веломандрівка Київ-Біла Церква-Кагарлик-Київ. Частина 1. Олександрія.

Насправді за планом мало бути Київ-Біла Церква-Рокитне-Кагарлик-Ржищів-Уляники-Кагарлик-Трипілля-Київ, але об’єктивні обставини і здоровий глузд внесли свої корективи, але про все по-порядку.
Отже, це перша мандрівка з запланованого циклу літніх вело-подорожей Київщиною. Така ідея виникла після того як чоловіку вдруге скасували заплановану відпустку. Тому нам залишились тільки вихідні. Плюс з простих вело-поїздок на роботу і вікендових прогулянок по Києву ми вже виросли. Маршрут ми вибрали через Кагарлик, щоб і чоловікових родичів провідали, і переночувати було де. А щоб веселіше було ми підбили на цю авантюру мою молодшу сестричку і її чоловіка.
Отже, на старті було дано: 4 роверка і 4 ровериста, 320 км в планах, з них орієнтовно 50/50 електричкою і велосипедом. Реально подолали ми десь 283 км, з них 160 електричкою і  123 км на велосипеді. Що як для першого разу дуже навіть нічо, я вважаю.
Ночівля передбачалась в Кагарлику, тому щоб зекономити на дорозі, перший відтинок Київ-Біла Церква ми вирішили скоротати електричкою.
Поїздка електричкою стала для мене розривом шаблону в дусі «уявлення і реальність».  В  моєму уявленні поїздка в електричці мала виглядати наступним чином – ми вчотирьох заходимо з велосипедами у напівпустий вагон, комфортно розміщуємось і наступні дві години спілкуємось, п’ємо каву і їмо тістечка, які я спеціально для цього напекла. Насправді ми насилу залізли в тамбури, при чому в різні, їхали стоячи, вислуховуючи прокльони на адресу всіх велосипедистів світу. Але настрою нам це не зіпсувало, скоріше навпаки, ми отримали своєрідне задоволення від занурення в місцевий колорит. Кульмінацєю став момент, коли одна жіночка в цій тисняві витягла журнал з заголовком статті «Трудная дорога в Азию» :)
Проте не зважаючи на всі ці труднощі по дорозі в Азію ми таки прибули на вокзал в Білій Церкі, де таки поснідали в дружній компанії. Ситі і щасливі ми вирушили  до Олександрії, знайти яку людям, які ніколи не були в місті, виявилось на диво легко – прямо від вокзалу виїжджаєте на головний бульвар 50-річчя Перемоги, повертаєте праворуч, їдете якигось 2 км і впираєтесь в головні ворота Олександрії. Вартість вхідного квиточка всього 10 грн. Тут же на вході можна купити путівник. Путівником я, правда, розчарована, після того як я тиждень вичитувала всяку-всячину в інтернеті, мені інформація видалась куцою. Але хватить балачок, поїхали!

Чудо, а не жінка (Хвали ня ротику...)))

В хаті прибрала, горохову крем-зупку зварила, кексиків з джемом напекла... А Муза і досі нема. Ненавиджу кінець кварталу!

Зато посудний магазин сьогодні повністю розпродавав свої скарби і я купила собі 2 керамічних дека і навіщось стаканчики для віскі)) Дека просто фантастичні - ззовні червоні, а зсередини білі - прям як я мріяла. Треба срочно пекти пироги. Але на сьогодні я вже були запланувані кекси, які, до речі, получились кльовезні. І рецепт легкий.

Коні на приколі))

В 20130-му багато чого натворилось, особливо наприкінці року, але між підготовкою до весілля сестрички, ремонтом, поїздкою у мою кохану Францію і скаженим виставковим марафоном якось не було ані сил, ані часу про щось розповідати тут, в ЖЖ. Тому зроблю це зараз, одним махом, поки в мене відносно штиль. Відносно, бо до Різдва вже є 2 хоч і маленьких замовлення.
Отже, в цьому моє сімейство мебельок значно поповнилось. Все почалось з печворк стільця і лампи, потім був чемодано-столик і реінкарнація крісла, ну і завершив рік столик. Тут викладаю тільки те, що не показувала раніше:



Потім було багато всякої-всячини зробленої на весілля моєї сестрички, а потім - в ході виставкового марафону:



Ця штучка з соняшниками - то цізорхолдерс, по-нашому тримач для ножиць, можна для рукодільниць, можна на кухню.

Мої любимчики, форми малювала сама. На фото не уже видно, але в них дуже зворушливі ніжки))





Пара поличок спеціально під весільні образи.



Підсвічник з секретом - кришечка знімається і там можна щось сховати))

Підставки під чашки, можна і під бутилочки з пивом) Натуральне дерево.







Настінний годинник - наш спільний проект з чоловіком.

З буквами взагалі цікава історія - ніхто не здогадується, що саме з них має скластись. Були версії і LONE, і LEON,  і навіть LOVE)





Ну і під кінець року гвоздьом програми стали коні, які буквально мене переслідували. Скільки б я їх не робила, а вони все одно кудись дівались. Як сказала одна дівчинка, "поскакали нести щастя і добро". Надіюсь)















Це тільки невелика їх частина)

Одна з причин за що люблю 1-ше січня, то за можливість зупинитись і підвести риску. Бо коли весь рік біжиш, ніби щось робиш, але не завжди бачиш результат, виникають сумніви чи в тому напрямку біжиш і чи достатньо швидко, і чи взагалі це не сниться тобі. Завтра почнеться все спочатку, але сьогодні можна  побити байдики і згадати, який був минулий, 2013-й.
Мій 2013-й був як гірський потік – бурхливий, стрімкий, насичений, і в той же час несподіваний, незапланований, хаотичний.
Я планувала  відкрити власну справу на початку року, а зробила це фактично аж вкінці. У зв’язку з цим я близько познайомилась з нашою бюрократичною системою. Знайомство не сподобалось)) В листопаді я все таки відкрила свою майстерню, власноруч зробила сайт, не ідеальний, але для старту згодиться, я взяла участь в 3-х виставках ярмарках, і остання була досить вдалою, виконала понад 10 замовлень, подарувала нове життя 6-м старим речам, вирізала 45 букв і понад 200 різноманітних фігурок для декору. З нуля зробила 18 нових речей для дому і 70 новорічних прикрас, з них 55 коників))
Я не планувала робити ремонт в квартирі, але затіяла. Потім я планувала, що він буде косметичним, але коли ми здерли старі шпалери, то стало ясно, що він буде капітальним.  Я планувала його закінчити до нового року, але зараз в нас ще й дверей нема)) Зате я навчилась власноруч встановлювати розетки, класти ламінат, клеїти багети.
Через ремонт я не планувала їхати у Францію, але таки поїхала завдяки хорошим людям, які зробили можливою цю поїздку. Я побувала в Празі, Стразбурзі, Кольмарі, Бельфорі, Будапешті, Братиславі, побачила на власні очі замок Нойшванштайн, навчилась готувати справжню ельзаську вечерю, пожила на французькому хуторі, спробувала себе в ролі перекладача.
Позатим, у всьому цьому гармидері, я віддала молодшу сестричку заміж, зробила для неї понад 40 запрошень на весілля, понад 60 бобонєрок, понад 60 бутоньєрок, 25 пташок і 25 сердечок для підвісок, задекорувала бокали, свічки, кошички, коробочку для обручок, чемоданчик ля грошей…  Обновила і задекорувала мамі кухню. Побувала на ще одному весіллі.
А ще я коротко підстриглась, купила собі малинові колготи і носила їх)), переїхала через дамбу на велосипеді, вперше в житті скуштувала рульку, форель і обліпиху, зустрілась з багатьма старими друзями, відвідала більше 12-ти майстер класів, з них 3 у Франції, 1 – кулінарний, приймала вдома французьку гостю, готувала для неї буляники, була приємно шокована своїм чоловіком. Чоловік був неприємно шокований нашою кицькою, яка його вкусила і йому зробили укол від стовбняка. Але це дрібниці по зрівнянні з тим, що кицька вижила після польоту з 8-го поверху і вкусила його в стані шоку.
Було звісно й щось, що засмучувало мене, але як то кажуть «хто старе згадає…» Так що дякую тобі 2013-й і салют 2014-й!

UPD: коли писала цей пост, то з'ясувала, що якось важко було згадувати якісь моменти, дещо взагалі стерлось, а вроді ж не не той вік, щоб на пам'ять скаржитись. Заздрю тим людям, в яких вистачає самодисципліни вести щоденники. От би й собі в цьому році так. А ще хочеться зробити якийсь проект з розряду "з65 днів". Хай це будуть мої побажання собі на 2014-й))