Французьке село

Перший повноцінний день у Франції розпочався у нас цілком у французькому дусі - з круасанів з кавою, які, поки всі спали, я принесла з місцевої Булянжері) А заодно познайомилась з іще сплячим селом, якщо можна так сказати. Бо як на мій погляд, це швидше маленьке містечко, де навіть до хутора (де знаходився і наш будиночок) ведуть асвальтовані дороги, де старовина така виплекана і доглянута, що диву даєшся звідки взялось оте поняття "євроремонт", де плетені фіраночки на вікнах виглядають не старомодно, а органічно і зворушливо. А від їхніх віконниць і гігантських трояндових кущів на кожному кроці я взагалі пищала.

Село називається Жіромані і знаходиться біля підніжжя гірського масиву Воґези на висоті 470 м над рівнем моря серед лісів, які в принципі дуже схожі на наші рідні українські. От тільки практично стерильно чисті. І ростуть там такі ж самі сунички як у нас - перевірено на собі, незважаючи на лисячий сказ, яким нас лякали місцеві мешканці)) 

Через Жіромані проходить дорога з Бельфора (центр регіону Франш-Конте) до сусіднього Альзасу. Трошки згодом нам пощастило проїхатись гірськими дорогами через мальовничі Воґези. 

На майстер-класи ми їздили у сусіднє село Шо (ще один доказ спорідненості України і Франції))) Тут, як і в Жіромані,  крім загальної атмосфери, мені важко відзначити якість туристичні цікавинки, бо загалом в цій поїздці я дивилась на все очима маньяка-декоратора. І от що мене не переставало дивувати, то це здатність французів зробити з банальних прозаїчних речей предмети декору. Ну от хіба нема в моєї баби старої іржавої січкарні? Є, але стоїть вона сумно в стайні і розсипається від часу й своєї непотрібності. А французи витягли її у двір, поставили зверху вазон з квітами і оргінальний елемент ландшавтного дизайну готовий! 

А взагалі, для себе я зрозуміла, що французька провінція мені миліша, ніж розрекламований Париж. І по-моєму, саме тут ще зберігся справжній автентичний дух Франції, бо будьмо відверті Париж - мультикультурний і мультинаціональний мегаполіс, де про справжню Францію нагадують тільки вікові споруди.

Наш хутір

До слова про декор з нічого. Стару січкарню з квітами я, поки що, в тоннах фотографій не знайшла.



Недільний базарчик в Жіромані. Все як у нас в маленьких містечках. Навіть примірочна в фургоні бусика





Місцева Церква. Богослужіння проводяться за графіком. Як я зрозуміла там один священник на декілька сіл.







Шампіньйони в клумбі посеред міста









Жіромані на світанку. Всі сплять. Тільки я і Булянжері не спимо))

Фонтани - одна з туристичних принад Жіромані



Французький слимачок захичений законом. Їсти можна тільки тих, що вирощені на фермі. 

Перші враження під соусом

Ох і поїздка видалась... Таке відчуття, ніби тримаю в руках оберемок своїх скарбів-спогадів, а вони так і норовлять розсипатись. Ось вчора з подивом і захватом для себе згадала про чудовий квітковий ринок неподалік від Нотердаму. І відчуття таке, ніби дійсно загублену коштовність знайшла. Але про це трошки згодом - буду намагатись дотримуватись бодай якоїсь логіки і хронології. 
Отже, їздили ми у Францію не просто так, а на майстер-класи до чудової людини, фантастичної жінки і талановитого декоратора  (декоратриси, якщо на французький манір) Деніз. І так якось склалось, що і компанія підбралась відповідна - 8 дівчат, таких самих схибнутих, як я)) І вся подорож вийшла тематичною.
Перших вражень ми набрались ще в дорозі, хоча й з вікна нашого бусика, - Словаччина, Угорщина, Австрія, Німеччина і нарешті Франція, яка розпочалась для нас з чудової вечері в будинку Деніз і П'єра. І не відходячи від каси ділюсь рецептом соуса від господині - 2 ложки гірчиці (діжонської), 4 ложки винного оцту і 12 ложок молока. Раніше я б навіть не подумала, що ці інгредієнти взагалі можна поєднати, не те що це може бути так фантастично смачно.

Вдома у Деніз і П'єра. Коровка і все інше внизу зроблено власноруч Деніз. На вихідних біжу на Юність виканючувати биту плитку))

Після вечері нас чекав наш (на цілий тиждень) будиночок в горах, а наступного ранку майстер-клас "Декоративне панно для листів в стилі Версаль".

Галопом по Європі

Позаду вже один робочий день і цілих 16 днів неймавірної, фантастичної, шаленої відпустки, понад 4000 км, 5 країн, 7 міст і містечок, 2 чудові майстер-класи. З собою - валізи спогадів, ідей, натхнення, вражень, досвіду..., якими я з задоволенням найближчим часом поділюсь. А поки що привіт з Монмартра...

Мій перший блокнотик... з калача

Був собі в мене симпатишний клатч (або калач, як їх називає мій Муз)) Калач, той калач, але недовго я ним тішились, бо наше Мурло видно має якусь злість на сумки, чемодани і всякі інші поклажі, і вирішило привести його в негодність. Але тканинка там така гарненька, і я так люблю перетворювати щось старе на нове і гарне, що я вирішила змайструвати з нього блокнотик. Надихалась прикладом , довго пускала слюні і от до свої поїздки у Францію наважилась змайструвати такий тревел-бучок. І от що я ще усвідомила в процесі роботи - чомусь більше люблю робити щось із старого і зіпсованого, ніж з нових матеріалів, може це один з проявів синдрому "білого аркуша"?))
А ось, що в мене вийшло:


В цілому цей блокнотик обійшовся мені в 26 грн., якщо не враховувати вартість калача)) І вдалось мені його змайструвати практично власними силами, якщо не враховувати допомоги Умкозавра (це наш кіт), який знищив калач, дядька з взуттєвої майстерні, який поставив мені люверси, і Муза, який встановив кільця, які насправді були призначені для штор. А все решта зроблено власними руцями і буде з великим задоволенням замальоване і заклеєне під час поїздки))
І ще пару фоточок:


А ось сам Монстр перевіряє результат роботи:

Я, Муз, роверки і Київське море

Ура! Натхненні прикладом  ми таки наважились і з'їздили на Київське море.

Хоча і довелось дещо відхилитись від першопочаткового плану. А в першрпочатковому плані була ночівля в палатці на березі моря. От так от. Але погана погода і моя застуда плювали на наші плани, а тому ми обмежились розвідкою, що теж не зле. Бо як виявилось їхати туди не так далеко і страшно як видавалось раніше. Трішки далі, ніж на Міністерку, куди ми вже не раз їздили. Як паказує дядько Гугл накрутили туди й назад 46 км, що правда я не позначала на карті наші спроби скоротити дорогу - на карті видно кілька дрібних доріг вздовж залізничної колії, хоча насправді там суцільні дачі і городи.

А ще я собі подумала, що було б добре скласти таку собі карту веломаршрутів, ну раз в нас велодоріжок нема, з коментарями і все таке. Ось перша наша карта: