Просто хвастаюсь))

Отаке було зроблено сестричці на день народження:

P.S. у відповідь мені було написано вірша))) Як все таки добре мати сестричку)

Як я зробила з старої радянської стінки меблі а-ля Прованс

Проект тривав понад півроку, тому в кого нема гаража чи майстерні або хоча б достатньо вільного часу, не раджку повторювати це домашніх умовах. 

Починаючи проект ми не усвідомлювали його розмаху. Для тих хто все таки ризикне зробити щось подібне, кілька пересторог: не варто братись за щось подібне не маючи лобзика та відбошліфмашинки (хімічні розчини лак змивають погано, пахнуть погано і при такому масшатабі обходяться дорого), а ще дрібного ручного інструменту, ну і грубої чоловічої сили))

Щодо матеріалів, то в мене на зазначений витвір пішло наступне:

1. Грунт акриловий (для художніх робіт, так він дорожчий, але густий, його можна розводити з водою, так що в кінцевому підсумку виходить на те саме. Купити можна на сайтах для художників)

2. Фарба коричнева (тонована в Епіцентрі, але тепер знаю, що для насиченого темного кольору достатньо взяти прозору основу "С" і можна все зробити самій і вийде дешевше)

3. Фарба золота (невелика баночка 14-17 грн. в Епіцентрі)

4. Фарба молочно біла акрилова (тонована самотужки основа "А")

5. Лак панельний (акриловий)

6. Шпалери

Інструменти:

1. Пензлі синтетичні

2. Валики велюрові

3. Тазік (для валика)

4. Малярний скотч

5. Викрутка

6. Наждачний папір різної зернистості (в рулонах)

7. Віброшліфмашина

8. Електролобзик

Додатково: 

Коліщатка

Процес:

1. Підготувати меблі конструктивно (відрізати зайве, перебудувати тощо). В мене нижні шафки були надто глибокі а кімната досить вузька, тому ми вирішили залишити тільки верхні антресолі, але переставити їх вниз, тому ми просто відрізали широку частину і перевернули шафки догори-дригом. 

2. Позбутися старого покриття (я спочатку пробувала хімічні засоби, але крім жалю за втраченими коштами (засіб+респіратор), та смороду вони ніякого відчутного ефекту не дали), потім терла вручну наждачкою. Після того як скрутила шию, св. Миколай приніс мені віброшліфмашинку.

4. Шпаклювання і грунтування. Зашпаклювати треба дірочки і вм'ятини якщо є. В нас були від ручок, після того як ми переставили дверки. Я грунтувала хорошим акриловим грунтом для художніх робіт, але трішки розбавляла його водою. Так дорого, але це набагато краще, ніж ті дешеві "водички", які продають в будівельних магазинах.

5. Фарбування місць, де має проглядатись темний колір. Мені взагалі подобається поєднання білого і блакитного - в моєму розумінні класичний Прованс, але ми обрали шоколодний з золотом, щоб якось об'єднати білі меблі з іншими темними меблями в кімнаті. Те, що меблі мають бути білими, було визначено апріорі))

6. Натирання воском "темних місць" - по суті це закладання підвалин майбутнього шеббі-шику.

7. Фарбування меблів білою фарбою у стільки шарів, скільки буде треба, щоб темний не просвічувався. У нас вийшло 4-5. Фарбували валиком - досить швидко. Ясне діло, що грнутовці, темній фарбі і всім шарам білої фарби треба давати добре просохнути.

8. УРА! Нарешті проявляння шеббі-шику. Наждачкою (дрібною) терти в тих місцях, де покривали темною фарбою, а потім воском.

9. Оформлення задньої стінки. Ми заклеїли її шпалерами. 

10. Відмивання себе, меблів, підлоги від творчого набриску. Подекуди не зовсім успішне. Підлогу нам довелось застелити килимом))

Переймаємо європейський досвід

Переглядала минулорічні фото з Франції для попереднього поста і натрапила на кілька знімків паризьких смітників - виявляється у них теж немає баків, а замість них - великі сміттєві мішки, от тільки кріпляться вони не до поручнів лавок, а до спеціальних стояків з кільцями. Але чого в принципі дивуватись - спрацювала типова українська схема переймання європейського досвіду - беремо якусь ідею і прив'язуємо її як попало до чого попало.

Перші враження від катання на роверку

Ну по-перше, хочу сказати, що велосипед в моєму випадку купувався здебільшого з цілком практичною метою - їздити на роботу. Тому власне і катанням це не зовсім справедливо називати. Але менше з тим. 

Ровер в якості засобу пересування я хотіла ще з минулого літа, натхненна прикладом парижан і парижанок, а також набагато ближчим практичним досвідом співробітників - сімейної пари, яка з успіхом їздить на роботу на велосипеді  від ранньої весни до пізньої осені.

Від так на роздуми, обмірковування, зважування і вибір я мала майже рік. Майже весь цей час мені було страшенно страшно і до останнього я не була впевнена чи зможу я їздити на роботу на велосипеді. Позаяк Україна не Франція, і роверистів тут відверто кажучи не те, що не шанують, а щастя, коли помічають. Але після того як нам з чоловіком довелось самотужки транспортувати свої цінні придбання з Повітрофлотського аж на Троєщину, страх минув))  Тут одразу зазначу, що дуже вигідно мати сильну стать в якості підтримки на перших порах. Весь мій маршрут до роботи, який до речі не самий простий, ми спочатку відкатали вдвох.

Про вибір роверка розповім іншим разом, а зараз все таки про перші враження:

Отже Україна не Франція, і сподіватись на хороше ставлення інших водіїв не варто. Хоча є винятки. Особливо слід бути обережними з маршрутчиками - їм судячи з усього правила дорожнього руху неписані.

Знову ж таки Україна не Франція, тому треба звикнутись з думкою, що не всюди можна проїхати на ровері, а тому часто доведеться його тягати на собі - через підземні переходи, колії, та інші "стежки", які дозволяють скоротити дорогу і при цьому не вкоротити собі віку. В мене на шляху - одна підземка і Дарницький вокзал, який дозволяє оминути інститут хімії.

Третє, варто користатись з переваг велосипеда - якщо затор, або вулиця з одностороннім рухом завжди можна проїхати цю ділянку по тротуарі.

А загалом, що стосується їзди на велосипеді, ситуація в країні досить сумна - доріжок в принципі нема. Те, що є, це капля в морі, культури, взаємоповаги з боку водіїв авто теж нема, парковок для велосипедів практично нема. Коли я тільки готувалась до покупки велосипеда, я переглядала дуже багато статей, і от кілька разів мені траплялась на очі новина "В Києві відкрилось АЖ три велопарковки". Ну це смішно. І сумно. Вони повинні бути біля кожного магазину, банку і т.д.

І ще один момент на останок, який мене бісить вже в самих велосипедистах. Чомусь у нас прийнято їздити по місту, на роботу чи просто покататись у спеціальних костюмах їдучих кольорів. Ну прям якийсь Тур де Франс. До слова сказати - у Франції я такого не бачила. Там їздять в звичайному одязі: чоловіки - в костюмчиках, а жінки - в спідницях. Я ще в спідниці не ризикнула проїхатись, але спробувати дуже хочу. Цю мрію дещо зупиняє наша реальність - часто доводиться переносити велосипед - буває, що в перехід з'їжджаєш по спеціальній рейці, а на іншому боці її забули встановити. Ну гаразд я зі своїм конем - взяла на руки і винесла, а от як бути мамам з візочками чи інвалідам? 

Проте попри всі ці "нюанси" їздити на роверку - це кайф! Не треба товктись в забитій маршрутці, економія грошей, які потім з задоволенням витрачаються на квас)) ну і зарядка нівроку.

А ось так виглядає велопарковка в Парижі

На закуску)) Не велосипедисти, але гарно))