Як ми з Музом стали творчими і талановитими

Казковий день вчора видався. В неділю ми часто їздимо до моїх батьків на обід. Вчорашня неділя  не стала винятком. Тим більше, що мама наварила голубців, напекла яблучних пирогів і насвятила яблучок-грушок-сливок. По дорозі ми заїхали на Петрівку, на блошиний ринок. Іноді тут можна знайди досить цікаві речі за більш-менш адекватні гроші. Вчора моєму щастю не було меж - я розжилась на стару валізу і чудову шафку від маятникового годинника.

З цим всім гамузом ми поїхали в гості (мама вже не дивується). Люди в маршрутці підозріло озирались і тихо перемовлялись)) Але це був тільки початок - від мами ми поїхали вже з нашими шафкою і валізою, плюс тазік, який мама купила нам для хазяйства. І все це досить габаритне. На Ленінградці ми успішно пересіли з автобуса в троєщинську маршрутку. І тут відбулось щось взагалі нереальне - з вікна маршрутки ми помічаємо, що якийсь чоловік намагається продати диспетчеру маршруток шикарний старий стільчик. Вона віднєкується і пропонує за стільчик 3 грн. Продавець на таку пропозицію обурюється (він хоче 10 грн.))),  розвертається і зникає з кріслом у дворику. ... Вже за дві хвилини стілець стояв у маршрутці, пасажири підозріло глибкали в наш бік, а маршрутка гуділа "Ну, кіно!")). По трохи зав'язалась несмілива розмова:
- "И что, вы ЭТО постовите у себя дома?"
- "Так, звичайно, після того як відреставруємо"
-  "А... ну сразу видно, что ребята творческие и талантливые")))))
А потім було обговорення деталей і обмін контактами))
Ось такий казковий день!)))

Ностальгічне

В мене в дитинстві була книжка, яка просто нереально врізалась мені в пам'ять. Там йшлося про вічно невдоволеного лева- песиміста, і невиправно оптиміста зайчатко Люську.  Книжку цю я пам'ятаю з самого дитинства, спочатку мені її читав дідо, потім я сама  любила її періодично гортати. А потім ми переїхали в Київ, а книжка десь загубилась. Десь рік чи два тому мені страшенно захотілось відшукати ту книжку. Але нічого крім імені лева (Тобулян), перших рядків, які характеризували ставлення лева до життя - "холодно йому було - рицяв, тепло йому було - рицяв", та ілюстрацій я не пам'ятала. Довгий час пошуки не давали жодного результату, бо як виявилось справжнє ім'я Лева було Толябун, а не Тобулян. А перші рядки, які я так добре пам'ятала, насправді були спрощеною версією, ну а за картинками з голови пошук поки що не придумали. Книжку я згодом знайшла. Випадково, коли продивлялась українські дитячі книжки на файлообміннику. Впізнала обкладинку. Тепер тішусь)) Але страшенно хочеться старий паперовий варіант. Ні в кого раптом десь не завалявся? ;)

Для інформації: книжка називається "Якось у чужому лісі" (Ярослав Стельмах)

І що цікаво, попри те, що Лев був негативним героєм, він у мене чомусь викликав щиру симпатію. І хай простить мене автор, але він залишиться для мене ТОБУЛЯНОМ, бо Толябун мені якось зовсім не звучить))

Мислі вслух (про апельсини і піратство)

На днях випадково натрапила  на книжку "Механічний апельсин", почала читати. Перше враження - мамо рідна, що ж це за переклад такий гидкий? Акуратна літературна мова, і раптом БАЦ!!! обухом по голові - щось абсолютно неприроднє на загальному тлі - типу "жізнь", "одєжда", "смєх" і т.д. або взагалі щось придумане як "самко-самотньо", що бісило мене чи не найбільше. Ну думаю, гаразд, як треба український варіант  молодіжного жаргону, то поїхали б в Борислав чи якесь інше провінційне містечко на Заході України і на-маєш! Вперше захотілось спробувати російський переклад.  Але перш ніж рубати з плеча, вирішила поцікавитись в дядька Гугля, хто ж це так спаплюжив переклав Берджеса? І тут раптом виявилось найсмішніше, що невіглас не перекладач, а я)) Бо насправді то так задумано і навіть не перекладачем, а самим автором. І напевно в українському перекладі, на фоні нашого суржика, ці недолугі російські вставки виглядають ще дуже навіть природньо. Отак от. Але російський переклад все одно хочеться подивитись – цікаво як там звучить цей «сленг».

А ще паралельно наткнулась на суперечки, які розгорілись чомусь саме довкола цієї книжки про етичність чи неетичність дармових електронних книжок. І так, я згодна, що скачувати безкоштовно з інтернету книжки кимось написані, перекладені і видані це дуже-дуже-дуже погано. Але чому ж тоді не можна купити електронну версію цих книжок? І не кажіть, що можна, бо те, що можна дійсно купити, це крапля в морі. І не кажіть, що тоді є ризик, що хтось один, хто купив книжку в електронному вигляді, розтиражує її. Зараз є достатньо засобів, щоб запобігти цьому і зробити можливим читати придбану книгу тільки на одному пристрої. А ризики незаконного тиражування є завжди і в тому числі з паперового носія. Так, я теж люблю паперові книжки, але мені зручніше читати з електронної читалки і я хочу мати можливість придбати електронну версію будь-якої книжки. І так, логічно, що вона має бути дешевшою, ніж паперовий варіант. 

Так, я не поняла! Це що вже осінь?

Що ж це таке діється? Ну чому завжди крайнощі? Або плюс 40 або пальці на ногах німіють від холоду. Я сьогодні бачила на зупинці жіночку в міні-спідниці і загорнуту у великий целофановий пакет.  Ніхто явно не готовий до таких несподіваних погодних змін. От я, приміром, планувала пити гарячі глінтвейни-чаї-какави з молоком і кутатись в теплу ковдру, кота і Муза не раніше жовтня... Проте всі погодні сайти обіцяють таке неподобство як мінімум на тиждень. Сумно...
Для кого ця несподіванка явно сподівана - це комунальні служби. Вони не готові традиційно - стічні системи вочевидь забиті і вже до опівдня води на дорогах і тротуарах зібралось стільки, що в деяких місцях можна було перебиратись тільки вплав... Сумно.

Моя машина часу: Київ --> Бельфор (серпень 2012 --> липень 2012)

Ремонт на балконі підступно вкрав весь мій час і мої думки. Таке відчуття, що Франція була так давно, що вже й не пригадати. І якось так захотілось струсити зішкрябти-здерти-витравити всю ту монтажну піну, яка заповнила собою всі щілини балкону і моїх звивин - ще трохи і посочиться з вух,  і зазирнути у свої, вже притрушені пилом, скрині спогадів - 750 гіг моєї пам'яті, які іноді працюють за сумісництвом ще й машиною часу.

Отже, поїхали!
Наприкінці поїздки ми таки навідались у Бельфор (економічний центр регіону Франш Конте) , де заскочили на радіо, нашвидкоруч сфотографувались біля знаменитого місцевого лева (роботи відомого скульптора Бартольді, який, до речі, крім всього іншого змайсстрував ще й статую свободи)  і перекусили перед "туром" по блошиних ринках.
На ланч у Бельфорі - традиційна місцева страва - смажена картопля з смаженими ковбасками, овочами і  розтопленим сиром "Конкуайот". "Конкуайот" - ніжний м'який коров'ячий сир, традиційний саме для регіону Франш Конте. Сир на диво дієтичний (всього 8-11% жиру) тому хоч якось врівноважує нереальну калорійність всієї страви, яка напевно свого часу мала насичувати місцевих косарів. Якби не сир і антураж, можна було б подумати, що я приїхала в Борислав і баба нажарила мені бульби на смальці)) 

Фоток з блошиного ринку майже нема - всі настільки захопились процесом, що забули не тільки про існування фотоапаратів)) Невелика частинка нашої здобичі:

Концептуальний магазинчик в Бельфорі - "все на купу" - і одяг, і старі платівки, і всякі чудернацькі речі, і кавуська:

Ну і на завершення - от він справжній вияв велолюбові:

До всього, перебираючи фотки  знайшла фотографію тої січкарні, про яку писала раніше.