Мужчини точно з Марса

Знаєте, буває так прокидаєшся серед ночі і розумієш, щось не так. Так от, глуха ніч, прокидаюсь я і розумію, що щось явно не так - чоловіка поруч нема, десь вдалині світиться світло, моторошно виє кіт і чути якесь ритмічне шкряботіння. Я навіть не наважуюсь спитати - "Вань, що там?", встаю, йду на світло і шкряботіння... І бачу епіческу картину - стоїть мій муж і сіє муку! Силою волі я таки задаю питання, віддповідь на яке здається очевидною: "Що ти робиш?". А йому виявляється припекло пекти хліб посеред ночі! І от як поняти цих чоловіків?

Запись сделана с помощью приложения LiveJournal для Android.

Веломандрівка Київ-Біла Церква-Кагарлик-Київ. Частина 3. Дорога,Кагарлик

Після вельми насиченого дня ми вирушили з Білої Церкви в Кагарлик. Це була ризикова ідея, враховуючи, що 50 км за один присіст жоден з нас не долав. Був варіант трохи під'їхати електричкою, але ранкові спогади про поїздку в електричці були ще надто свіжі. До того ж дорога була доброю, погода не спекотною і ніщо, як  то кажуть, не віщувало біди. За попередніми розрахунками ми мали бути в Кагарлику десь о восьмій вечора.
Дорогою я фотографувала мало, бо спинялись ми на короткі перепочинки раз на 10 км. Ну і фотографувати відверто кажучи не було чого. Хоча десь посередині, в районі Узина нам трапилась така ось занедбано-живописна краса.

Веломандрівка Київ-Біла Церква-Кагарлик-Київ. Частина 2. Біла Церква

Після відвідин Олександрії ми вирушили вздовж Росі до центру Білої Церкви. Взагалі треба сказати, що в Білій Церкві на диво легко орієнтуватись. Милуючись краєвидами Росі, і розмірковуючи чи усвідомлють білоцеркв'яни (чи білоцерківці?) як їм пощастило жити в такому красивому місці, ми доїхали до Замкової гори. Колись, за часів Ярослава Мудрого, тут стояв собор з білого каменю, який залишив по собі хіба що назву для міста. Тоді, до слова, Біла Церква не звалась Білою Церквою, а носила ім'я Юр'їв на честь свого засновника Юрія, він же Ярослав Мудрий.Зараз на Замковій горі побудували новий храм. Без чвар не обійшлося - місцевий люд був проти, всіх турбувало питання чи  це бува не спроба нажитись на історичній спадщині? Так чи інак, але церку побудували:

Веломандрівка Київ-Біла Церква-Кагарлик-Київ. Частина 1. Олександрія.

Насправді за планом мало бути Київ-Біла Церква-Рокитне-Кагарлик-Ржищів-Уляники-Кагарлик-Трипілля-Київ, але об’єктивні обставини і здоровий глузд внесли свої корективи, але про все по-порядку.
Отже, це перша мандрівка з запланованого циклу літніх вело-подорожей Київщиною. Така ідея виникла після того як чоловіку вдруге скасували заплановану відпустку. Тому нам залишились тільки вихідні. Плюс з простих вело-поїздок на роботу і вікендових прогулянок по Києву ми вже виросли. Маршрут ми вибрали через Кагарлик, щоб і чоловікових родичів провідали, і переночувати було де. А щоб веселіше було ми підбили на цю авантюру мою молодшу сестричку і її чоловіка.
Отже, на старті було дано: 4 роверка і 4 ровериста, 320 км в планах, з них орієнтовно 50/50 електричкою і велосипедом. Реально подолали ми десь 283 км, з них 160 електричкою і  123 км на велосипеді. Що як для першого разу дуже навіть нічо, я вважаю.
Ночівля передбачалась в Кагарлику, тому щоб зекономити на дорозі, перший відтинок Київ-Біла Церква ми вирішили скоротати електричкою.
Поїздка електричкою стала для мене розривом шаблону в дусі «уявлення і реальність».  В  моєму уявленні поїздка в електричці мала виглядати наступним чином – ми вчотирьох заходимо з велосипедами у напівпустий вагон, комфортно розміщуємось і наступні дві години спілкуємось, п’ємо каву і їмо тістечка, які я спеціально для цього напекла. Насправді ми насилу залізли в тамбури, при чому в різні, їхали стоячи, вислуховуючи прокльони на адресу всіх велосипедистів світу. Але настрою нам це не зіпсувало, скоріше навпаки, ми отримали своєрідне задоволення від занурення в місцевий колорит. Кульмінацєю став момент, коли одна жіночка в цій тисняві витягла журнал з заголовком статті «Трудная дорога в Азию» :)
Проте не зважаючи на всі ці труднощі по дорозі в Азію ми таки прибули на вокзал в Білій Церкі, де таки поснідали в дружній компанії. Ситі і щасливі ми вирушили  до Олександрії, знайти яку людям, які ніколи не були в місті, виявилось на диво легко – прямо від вокзалу виїжджаєте на головний бульвар 50-річчя Перемоги, повертаєте праворуч, їдете якигось 2 км і впираєтесь в головні ворота Олександрії. Вартість вхідного квиточка всього 10 грн. Тут же на вході можна купити путівник. Путівником я, правда, розчарована, після того як я тиждень вичитувала всяку-всячину в інтернеті, мені інформація видалась куцою. Але хватить балачок, поїхали!