Юхху!!!

Не пройшло і року як ми таки дочекались трамвайчика на Троєщині! Спочатку його обіцяли запустити до дня Києва, потім до Євро, потім до дня Конституції, потім до дня Незалежності... Але потім вирішили, що набагото доцільніше це зробити до виборів! У зв'язку з цим, я пропоную проводити вибори щопівроку. Бо їхати на роботу на трамвайчику, як би там не було, нам сподобалось.


7:15 - виходимо з під'їзду. Рижа морда вже приймає теплові ванни))

Алейка до трамвая. Загалом топати до зупинки на Драйзера мені 15 хв. В будь-якому випадку краще, ніж стояти в черзі на маршрутку.

Наближаємось до зупинки

І ось воно Троєщинське метро на найближчі кілька років. Як мінімум до наступних виборів

Станція, я так розумію, ще не зовсім завершена. І це мене тішить, бо "синдром студента" не тільки у мене, це, можна сказати, національна риса))

8:32 - стартуєм в напрямку електрички. Трамвайчик таки дійсно швидко їздить. Цей здається чеський, і здається списаний, але дуже навіть нічо

Зупинка "Каштанова". Ну якщо чесно, трошки убого виглядає. Тішить тільки то, що трамваї поки що їздять часто, тому чекати недовго

Милуємось як перед Московським мостом утворюється пробка

8:40 - прибуваєм на станцію ( їхати всього 8-9 хвилин)

Станція називається "Троєщина-2" (ні ума, ні фантазії)

Під'їзд досить зручний - до платформи ногою подати

Що правда, як добратись до платформи електрички без трамвая я поки що не зрозуміла

Цікаво, що там буде внизу?

Живописне болітце по сусідству

Зимою тут, напевно, буде не дуже затишно чекати((

Серйозні донецькі дядьки спостерігають за захватом народу

Ну і ваш скромний оповідач

Побутове

Мій ноутбучок остаточно склеїв ласти. Так що тепер залишились тільки книжки. Телевізора у нас і так ніколи не було. Може це й накраще. Може встигатиму більше. Бо мене ніяк не полишають мрії стати ідеальною жінкою і все встигати - і щоб вдома чистота і красота, і щоб на столі смакота, і щоб я красива і доглянута, і щоб для творчості час виділяти щодня... ну і для повної картини можна було б час від часу якісь подвиги робити)) Може тоді я була б нарешті довольна собою... 

Змайструвалось

Пробило на декупаж)) Легко і невимушено змайструвався такий дівчачий вішачок в подарунок одній дівчинці, якій цей вішачок випав на майстер-класі, але виявився занадто складним. Але жереб є жереб і в цю суботу вішачок таки поїхав до своєї законної власниці.

фоткалось все темної ночі, так що пардон за якість фото.

Продовження банкету, чи то пак МК

Я тут дуже бідкалась, що не встигла сфоткати учасників МК з їхніми роботами. І от так вийшло, що одна з учасниць прийшла до мене в гості на вихідних доробляти свій годинник. Ось що в нас змайструвалось:

Результат колективної праці (бой-френд Насті теж помагав)) буде подаровано мамі на день народження. Інші помагальники обмежились створенням теплої атмосфери і доброзичливою критикою))

Тиха година... Знов п'ятниця і знов котики)) Цього разу сплячі

Я страшенно заздрю свому Музу, який сидить зараз вдома і може милуватись ось такими ніжними створіннячками. Це тим більше обурливо, бо в той час, коли я маю сидіти на роботі і робити презентацію на тему, якої я зовсім не розумію, він може всіляко тіскати котиків і чухати їм животики! Тому щопівгодини я йому дзвоню і питаю: "Шо робиш?" Він чомусь злиться)) 




Улюблене місце Уми - підвіконник.


 
Фібі не соромиться і займає весь диван



А це сусідський кіт, який живе на першому поверсі. Господарі змайстрували йому драбинку з балкону (такий собі персональний вхід) і він може собі деколи дозволити поспати на теплому люку на свіжому повітрі.

ХУХ! Мій перший майстер-клас відбувся

ХУХ, бо хоч це і було приємно, але і без нервів і хвилювань не обійшлось. Богато з них я, звичайно, придумала собі сама. Ну по-перше, мій дурнуватий перфекціонізм змусив мене двічі переробляти показову роботу. А по-друге я боялась, що буде мало людей. І дарма, людей було достатньо, навіть заготовок не вистачило. 


















 

 

Можете закидати мене гнилими помідорами

але я собі рішила, шо по п'ятницях буду постити котиків. Сьогодні нарізка з котиків:

Що не день, то щось нове дізнаюсь про себе: сьогодні я фальшивомонетчик

Їду сьогодні на роботу. Нічо не передвіщає пригод на дупу. Займаю чергу на маршрутку. Черга довга і я завжди п'ю каву, поки чекаю. Але кави мені зараз не можна, тому я вирішую чимсь зайняти писок, йду купувати жуйку. Даю продавщиці десятку, беру жуйку, чек, здачу. Вертаюсь назад в чергу. І тут чую в спину "ЕЙ! ДЕВУШКА!" Вертаюсь. З віконця визирає кругла пика і вопить, що моя десятка ФАЛЬШИВА і коротше кажучи: "Забірай своі бумажки - отдавай моі жувачки!" На що я кажу "Люба пані, я цих грошей не візьму, бо я вже відійшла, і що це за купюра і звідки ви її дістали я поняття не маю". "Пані" ще всіляко переконує мене забрати фальшиві гроші і віддати їй жувачку, потім лякає, що викличе міліцію. Я не лякаюсь і кажу "Ну, викликайте".
Наступні півгодини я чемно стою під кіоском, мокну, мерзну і чекаю дядь-міліціонерів. Істота періодично щось шипить з будки типу "Ща, прієдут... отпєчаткі пальцев снімєм..." 
Нарешті приїжджають стражі порядку, тьотя-істеричка розказує, як вона "впоймала с полічним фальшивомонєтчіцу". Я розказую свою версію. Стражі пропонують всім поїхати у відділок і написати пояснення, але мадам-продавчиня вирішує забарикадуватись в будці і нікуди їхати не хоче. Дядьки-міліціонери сьогодні толерантні - не виламують дверей в будку і не витягують продавчиню через віконечко, а везуть у відділок мене, бо я ж не пручаюсь.
У відділку я написала "Опис ситуації" на дві сторінки. Дяді-міліцірнери дуже жалкували, що я не "сбєжала". І я їх в принципі чудово розумію, бо нашо воно їм зранку така трахомудія.
Чим закінчиться ця історія поки що не ясно. Ясно одне - жувальна гумка не завжди корисна для здоров"я.

Діагноз встановлено - я психічка

Нарешті сходила сьогодні до лікаря, бо в мене на одній нозі аж два пальця травмованих. Почала розказувати лікарю, що один забила колись давно, а він по-чуть-чуть розболювався-розболювавася і розболівся так, що спочатку довелось відмовитись від каблуків, а скоро доведеться відмовитись і від взуття. А другий палець в мене почав вибрикуватись недавно - як би це пояснити - стирчить він якось неприродньо, не так як на іншій нозі, сухожилля натягнуте, ніби ногу зсудомило і не відпускає, і від цього вся стопа болить...
Лікар помацав мене за пальці, поштрикав їх голкою, був явно розчарований, що я відчуваю це штрикання. І приписав мені ... заспокійливе! Ну не капєц? Якусь фігню від судом і судин теж приписав, але заспокійливе?!
Я почитала опис препарату (афобазол, кому цікаво) - застосувується як заспокійливе (лікування тривожних станів (генералізовані тривожні розлади, неврастенія, розлади адаптації), зменшення або усунення тривоги (заклопотаність, погані передчуття, побоювання, дратівливість), напруженості (боязнь, плаксивість, відчуття занепокоєння, нездатність розслабитися, безсоння, страх). Ну я всього вище зазначеного за собою не замічала. І в кабінеті я сиділа не тривожна, не неврастенічна (на відміну від жінки, яка прорвалась без черги), не плакала, лікаря з голокою не боялась, і взагалі була дуже адаптована. Але в принципі всі трошки ТОГО вважають себе нормальними. Тому якщо хтось помічав щось подібне за мною, то дайте знати, бо я боюсь пити всякі таблетки від яких можна перетворитись на овоч.

Нарешті мені скинули перші фоточки з фотосесії за участю мого чемодано-пуфіка. Не пам'ятаю чи розказувала, що першим моїм замовником стала фотостудія. Надихнувшись ідеєю мого чемодано-стола, вони замовили цілий комплект. Пуфік був першим з серії. Незабаром чекайте інші частини чемоданного гарнітуру ;) Ось така краса получилась: